| Полум’я скорботиНаталка ТривайлоНа підвіконні палахтитьСкорботи полум’я священне –То свічка пам’яті горить | За всіх безвинно убієнних.Мій розум навіть не збагнеСтрашної люті сталінізму,Що катував своїх людей,Це ще жахливіше фашизму! |
| Моя бабуся, сирота,Мені колись розповідала,Як батька з матір’ю вонаВ свої шість років поховала:„Забрали з хати геть усе,Зернину кожну вигрібали…І на морозі крижанімВодою неньку обливали.Вона зізнатись не могла,Де порятунок заховала –Торбинку з житом і вівсомДля діток в землю закопала.Щоб доньки вижити змоглиУ рік страшний голодомору,Щоб рід нащадкам зберегли,Щоб підвелись з колін угору.І батька Голод переміг …Зелених зерен дочекався,Він їсти їх заборонив,А сам не витримав, зірвався.Він був щасливий у ту мить,Коли жував зерно зубами… | Але кишечник так болить –Він розривається шматками.Останні ласощі своїСльозами рясно поливає,І на очах своїх дітейУ страшних муках помирає.”Та залишилося дитя –Дівча сиріткою назвали,Мою бабусю все життяПовсюди кривдили й штурхали.Немає рідного села,Немає жодної хатини,Тепер там зорані поля,Що кормлять Голоду могили.Моя бабуся вже пішлаЗа обрій сонце зустрічати,Вона інакше не моглаСвою матусю обійняти.Прошу, у серці запалітьСкорботи полум’я священнеТа крізь століття пронесітьСльозу безвинно убієнних! |
Такими словами розпочала свій виступ на загальношкільній лінійці,присвяченій пам’яті жертв голодоморів вчитель історії Кухарчук Світлана Олександрівна. Голодомор 1932 – 1933 рр. став для українців найбільшою трагедією і найтяжчим злочином проти цілого народу. Упродовж десятиріч підручники історії, засоби масової інформації не друкували жодного рядка про голодний 1933 рік — один з найстрашніших злочинів сталінщини проти власного народу. Злочину, перед яким здригається світ, і який намагались приховати в країні, що його породила. Про страшне лихо не дозволялося відкрито говорити, навіть згадувати в офіційних документах. Проте в пам’яті очевидців тих жахливих років, свідків, яких щодня стає менше й менше, пам’ять про голод про померлих рідних і близьких довіку закарбувалася. У період демократизації і гласності «біла пляма» нашої історичної науки виведена із забуття.
Дуже важко усвідомити, що на найродючиших землях однієї із найпотужніших у світі землеробських цивілізацій в цілком нормальний за урожайністю рік загинуло від голоду, за різними відомостями від 3,5 до 10 млн. людей, майже третина яких – діти.
У кінці 1987 р. тогочасне партійне керівництво України офіційно визнало, що в 1932—1933 рр. були серйозні продовольчі труднощі, а в ряді місцевостей – голод. Починають з’являтися перші дослідження, присвячені даній тематиці
28 листопада 2006 року Верховна Рада України прийняла Закон «Про голодомор 1932-1933 років в Україні», в першій статті якого було визначено, що цей голодомор є геноцидом українського народу. І тепер щороку в останню суботу листопада українці пригадують ті страшні роки, які пережив увесь народ і о 16.00 ставлять на вікнах будинків запалені свічки пам’яті.
Залишити відповідь